Соціологи: "закарпатців життя привчило покладатися на себе, а не на Київ"

Соціологи: "закарпатців життя привчило покладатися на себе, а не на Київ"
Закарпаття — мабуть, завжди було найбільш автономним місцем. Більш автономним, ніж Автономна Республіка Крим, де відчутна частина населення тяглася до черезпроточної Росії, а економіка - на материк. А закарпатців життя привчило покладатися на себе. І не особливо покладатися на центральну владу. «Коли в Києві — сонце, в нас ще тінь від гір», — фраза досить повно характеризує ставлення до столиці.  Далі пропонуємо вашій увазі статтю від видання zn.ua мовою оригіналу: Історія змушувала мешканців регіону пристосовуватися до різної влади й співіснувати з різними етносами. Периферія Австро-Угорщини, глибинка Чехословаччини, провінція Угорщини, закуток Радянського Союзу (до речі, одне з останніх територіальних надбань СРСР, до якого край офіційно був приєднаний лише 1945-го).  Сепаратизм жителів цього регіону (що активно підігрівається ззовні) неабияк перебільшений. Регіональна самість — характеристика точніша. Самість, народжена потрясіннями, випробувана століттями. Тим цікавіші зміни, що відбулися в настроях тамтешніх жителів за останні п'ять років. Причому вони найістотніші не тільки в масштабах Західної України, а й, вважаємо, країни в цілому. У грудні 2014-го саме закарпатці здавалися найбільшими державниками. 91,5% бачили майбутнє свого краю у складі унітарної централізованої України (для порівняння, серед галичан таких було не набагато більше половини, серед буковинців — трохи більше 2/3). Через п'ять років саме серед жителів цієї області виявилося найменше стійких унітарників — усього 26%. Їх кількість за ці роки зменшилася більш ніж у три з половиною рази.  У чому причина метаморфози?  Практично, одностайна підтримка залізобетонної цілісності у 2014-му була, швидше за все, авансом постмайданній владі. І водночас страхом, що початок війни може призвести до розвалу держави. Як люблять жартувати на Закарпатті: «Ми — хутір, але хутір український».  Через п'ять років страхів стало менше, розчарувань — більше. Те, що нині половина населення регіону виступає за децентралізацію, широкі повноваження місцевого самоврядування та масштабну бюджетну самостійність, — зрозуміло. У словосполученні «український хутір» акцент чітко переноситься на друге слово, при збереженому бажанні не відмовлятися від слова першого.  Надії на Київ тут відчутно менше, ніж в інших регіонах Західної України. Саме закарпатці лідирують у списку тих, хто бачить свою область суб'єктом федерації у складі можливої федеративної України (8%, більш ніж дворазовий приріст менш як за п'ять років). Понад те — 4% ратують за приєднання до Угорщини (цифра не загрозлива, але, порівняно з груднем 2014-го, вона збільшилася у 13 разів).  Що стоїть за цим? 1 Децентралізація в області рухалася, м'яко кажучи, не дуже активно, насамперед через протидію обласної влади. Тож крен настроїв у бік розширення місцевого самоврядування — не так оцінка того, що відбувається, як характеристика очікувань. Прагнення мати більшу фінансову незалежність і небажання залежати від мінливих настроїв центру цілком відповідають характерові закарпатців. За твердженнями місцевих експертів, природні «децентрові» настрої підігрівають ще й місцеві князьки, які бачать у майбутньому перерозподілі потоків та повноважень механізм зміцнення власної влади. 2 Приріст прибічників федералізації, за нашим даними, стався не тільки за рахунок відносного зростання кількості прибічників гасла «Геть від Києва!», а й за рахунок певного збільшення кількості тих, хто вбачає у федералізації протиотруту можливому поглинанню краю Угорщиною. Їхня логіка: максимальна автономність регіону дозволить йому швидше й успішніше розвиватися, що послабить розкольницькі настрої. Важко з високою точністю підрахувати кількість прибічників такої ідеї. Ще важче прогнозувати, наскільки вони мають рацію. 3 Збільшення кількості прибічників не тільки федералізму, а й приєднання регіону до Угорщини може свідчити не так про істотне посилення проугорських настроїв, як про зменшення кількості тих, хто покладається на Київ.Ті, хто не проти змінити столицю, керуються різними міркуваннями. Частина прибічників курсу на Будапешт — власне етнічні угорці, які тривожного 2014-го підсвідомо побоювалися вголос озвучувати свої сподівання. Інша група — патерналістськи налаштована частина населення, вражена рівнем турботи Угорщини про одноплемінців. Скажімо, можливість закарпатських фермерів-мадярів купувати сільгосптехніку за 20—30% ціни є предметом неприхованих заздрощів тамтешніх аграріїв.  Не ставлячи під сумнів коректність проведеного дослідження, звернемо увагу на одну деталь. Настрої, відбиті в публікованих опитуваннях, можуть бути не так загальною точкою зору, як думкою тих, хто залишився. Закарпатці, зважаючи на близькість краю до держкордону, завжди активно поповнювали лави заробітчан. Але останніми роками (безвіз помножився на фрустрацію) потік посилився. За наявними даними, виторг місцевих пекарень за останні роки зменшився на 30—50%, що може свідчити про серйозний відплив громадян. Частково посилення бажання бачити своєю батьківщиною Угорщину деякі експерти пов'язують із настроями тієї частини населення, яка не готова їхати на заробітки, не задоволена своїм економічним становищем і розраховує на велику увагу держави. Мотив: Україна погано піклується про нас, нехай піклується Угорщина.  Спостерігачі відзначають не так зростання проугорських настроїв у краї, як ослаблення упередженості (ворожості) щодо сусідів. Живих носіїв пам'яті про бій на Красному полі та розстріли на Верецькому перевалі майже не лишилося. Нові покоління, особливо молодь, переважно вважають криваві сторінки україно-угорської історії перегорнутими. Для них Угорщина — не закордон, а місце «за парканом», вона близька, доступна, приваблива. Дає можливість отримати якісну освіту і достойний заробіток. Для багатьох «запаркання» — трамплін для дальшого підкорення Європи. Чимало заробітчан, спробувавши свої сили в майже домашній країні-сусідці, потім вирушають у більш благополучні країни. Наприклад, у Чехію (саме там, згідно з дослідженням, працює найбільше родичів опитаних — 35,5%), Австрію й Німеччину (21,5% закарпатців вважають, що для досягнення успіху їхні діти мають володіти німецькою).  Подальше зближення з Угорщиною тут вважають процесом досить природним. Ставляться до цього зближення цілком прагматично. Прибічників узаконення права мати другий паспорт тут завжди було багато (помітно більше, ніж в інших регіонах Західної України) і побільшало ще. За п'ять років — на понад 8%. На сьогодні тих, хто рішуче або із застереженнями виступає за біпатризм, — 65% (у півтора разу більше, ніж на Буковині, у 2,6 разу більше, ніж на Галичині). І, що характерно, за неповних п'ять років утричі поменшало тих, хто на запитання: «Чи повинна Україна надавати своїм громадянам право отримання подвійного громадянства?» — відповів: «Швидше, ні».  Другий паспорт на Закарпатті за ці роки став річчю буденною, одні переконалися в його користі, в інших частково розвіявся страх перед загрозами, які може нести масове збільшення кількості біпатридів у краю. З 28 до 15,5% зменшилася кількість тих, хто вважає (беззастережно або із застереженнями), що зняття заборони на подвійне громадянство призведе до зростання сепаратистських настроїв і розколу України.  Кількість тих, хто вбачає в легалізованому біпатризмі перший крок до можливого приєднання до Угорщини, за п'ять років зросла неістотно — з 1,4 до 2%. Більше половини (51%) розглядають другий паспорт як інструмент вільних поїздок у Європу, 86% — як засіб легального працевлаштування в ЄС. І тільки 1,5% — як механізм участі в суспільних та політичних процесах. Зазначимо, правда, що у 2014-му такого варіанта відповіді не вибрав жоден із опитаних. З іншого боку, на тлі чисельності угорської діаспори на Закарпатті (12%) і з урахуванням статистичної похибки (7,2% для цього регіону), цифра значною не здається. Як і кількість власників угорських паспортів, яких на автобусах возили голосувати за Орбана.  Насамкінець про одну обставину, безпосередньо в дослідженні не відображену. Закарпаття — край не тільки садівників, пасічників, виноробів, а й контрабандистів. Теоретичне поглинання регіону Угорщиною позбавляє заробітку неабияку масу населення.