Краєзнавець розповів історію горожанської школи в Севлюші

Краєзнавець розповів історію горожанської школи в Севлюші
Продовжуємо публікацію окремих розділів майбутньої книги краєзнавця з Виноградова І.І.Біланчука. Утворення горожанської школи в Севлюші було передбачено законом, який увійшов в історію як закон 1868 року XXXVIII. Його автором був міністр  освіти Угорщини Йожеф Етвеш. Цим законом запроваджувалася обов'язкова початкова освіта. У відповідності з ним всі батьки  або опікуни віддавали до загальних шкіл  дітей з 6-ти річного до 12-річного або, в окремих випадках, 15-річного віку. Покарання тих батьків, які не виконували цю норму закону, було суворим. Так, батьки школоповинних дітей спочатку попереджувалися в усній формі, а якщо такий метод не впливав, то накладалися грошові штрафи (всього чотири : за перше попередження 50 корон, за наступні, відповідно,  1, 2 і 4 форинти). Ці надходження  спрямовувалося до шкільної каси. Батьки могли вибрати, щоб їхні діти вчилися "вдома, або у будь-якій іншій релігійній або державній школі". Народні початові школи згідно, закону Етвеша, складалися з двох рівнів - початкова й вища початкова школи, а також горожанська, де діти ремісників, торгівців, службовців отримували загальну освіту та практичну підготовку за  певним фахом. Школи могли створюватися за державні  чи приватні кошти, належати міським або сільським громадам чи церковним парафіям (римо-католицьким, греко-католицьким, реформатським, єврейським). У горожанських школах могли вчитися всі, хто мав 10 років, і підтвердив відповідний рівень знань. Слід зазначити, що міська громада Севлюша і раніше просила вирішити питання з горожанською школою. З березня 1870 року комітатська освітня рада прийняла рішення створити статутний фонд школи, внісши в нього в якості своєї частки ділянку "лисого горба" площею 11 гольдів 1120 кв сажнів (5,05 га), лісу- 14 гольдів, 300 кв сажнів (6,13 га), а також схил гори площею 75 гольдів, 1020 кв сажнів (32,7 га). Крім того оплатити вивезення каменю і один земельний наділ для школи. Шкільна рада 2 грудня 1871 року виріщила створити комісію, якій доручила  зробити проект використання, на перший погляд, малоцінної землі з користю для школи. Тепер найбільшою проблемою стало вдале розташування школи. Відділ будівництва Угочанського комітату 12 квітня 1881 року видав проектну документацію на спорудження школи на ринковій площі. Барон Жігмонд Перені, депутат парламенту, запропонував для продажу на ринковій площі власну земельну ділянку в 315 гольдів разом з розміщеними на ній спорудами (корчма "Олень", спиртзавод, хліви для відгодівлі худоби). Місце розташування ділянки було ідеальним, але весь грунт був просякнутий сечовиною багаточисельної худоби , яка утримувалася в хлівах. Більше того, на дворі і в городі утворилося величезне озеро з сечовини, яке заважало будь-якому руху  на цій території. В зв'язку з цим державний інспектор з питань освіти Ласло Оцил заявив, що не піде на купівлю землі, поки головний лікар не проведе обстеження і не видасть висновок, відносно шкідливості для здоров'я, а відділ будівництва не оцінить дану ділянку. Всі члени комісії у кулуарах були проти покупки землі в барона Перені, але коли він з'явився на їхнє засідання - всі мовчали, лише шкільний інспектор був відвертий і знову висловив свої вимоги. Після цього головний лікар комітатської лікарні визнав придатною місцевість для будівництва школи, мотивуючи свій висновок тим, що в Швейцарії людей з легеневими хворобами розміщають у хлівах. А відділ будівництва взагалі пішов назустріч тодішньому неофіційному керівнику комітату - його оцінка виявилася вищою за суму, яку запросив барон. Виходить що корупція існувала і в ті далекі часи , а можливо це була лише данина традиційного угорського чинопочитання. Після цього був укладений договір між бароном Перені  та Мінітерством освіти Угорщини. Вартість землі із спорудами склала 22831 форінтів, 5883  були виплачені зразу, решта - протягом наступних шести років, по 2833 форінти щорічно. Поки вирішувалось питання зведення будівлі горожанки, було вирішено проводити навчання в орендованих приміщеннях. Пошуки приміщень Ласло Оцил розпочав у францисканському монастирі . Як він згадував пізніше,, протягом останніх шести років у всьому комплексі приміщень проживав один-єдиний монах, якому не були потрібні обидва поверхи монастиря.  Однак на його прохання відповіли категоричною відмовою. Разом з тим, приватним особам, без ніяких обмежень, видавали багаточисельні кімнати, зали, келії. Видно таємниця відмови крилася в тому, що Ласло Оцил був протестантом, а францисканці - католиками. Потім з певними труднощами вдалося орендувати одне класне приміщення в будинку початкової школи при римо-католицькій церкві, інший клас розмістили в сусідньому будинку. Таким чином навчання було розпочато в 1881-1882 навчальному році.Паралельно з цим споруди, які були на купленій землі, у межах можливого, переобладнювали в класи, майстерні для використання в учбовому процесі.Потрібно наголосити, що це все робилося з мінімальними затратами. Поруч із виробничою майстернею відкрили клас для моделювання, в якому з 1885-1886 навчального року почали вивчати ліпку з прекрасної оніцької синьо-сірої глини, а в 1895 році було відкрито зал для малюванн та креслення. На початку минулого століття ці пристосовані споруди, в яких велося навчання, згоріли. Але після пожежі місто побудувало двоповерхову школу, яка стала до ладу в 1903 році і сьогодні служить базою для середньої школи № 1. Вражає з якою оперативністю наші предки вирішували питання узгодження , виготовлення техдокументації і, звичайно, ведення будівництва. До речі, коли було відкрите фінансування, справи дійсно просувалися в прискореному режимі. Виготовлення техдокументації здійснювалося комітатським відділом будівництва і не займало часу більше ніж квартал. Але які дотепні рішення приймалися. Наприклад, дах спроектуали так, що кожну дерев’яну деталь пронумерували, видавши конкретні розміри. Замовлення виконували в Рахівському районі . Привезли пронумеровані вироби з деревини, які на місці складали згідно інструкції, дивно, але всі розміри співпали як у контрукції "Лего". Вірите, чи не вірите покрівля була складена і покрита високоякісною черепицею за 6 робочих днів. І це при відсутності тих засобів механізації, без яких нинішні будівельники  навіть не розпочнуть роботи. Час показав, що будували наші предки добротно. Першим директором горожанської школи був Мігай Ланг. Він її очолював з 1881 по 1885 роки. В наступному навчальному році (1885-1886) на чолі школи ми бачимо Йожефа Ердеї. Послідуючі 10 років керував педагогічним і шкільними колективами Дюло Бороньої. З 1896 по 1907 рік школою керував Шандор Керекеш. Горожанська  школа з моменту заснування гідно протрималася, незважаючи на часті зміни властей у місті, проіснувавши аж до 1944 року, коли почалася радянізація освіти, в якій така форма шкільних закладів не була передбачена. За 64 роки свого існування склалися певні традиції, шанобливе ставлення городян до педагогічного та учнівського колективів. Щоб краще зрозуміти життя цього освітнього закладу приведемо приклад 1913-1914 навчального року. В цьому році Великосевлюшська державна горожанська школа (хлоп’яча і дівоча) відмітила 33 рік від свого заснування. До початку навчання до школи записалося 158 хлопців та 118 дівчат, всього 276 чоловік. До здачі іспитів екстерном отримали в грудні та січні дозвіл 80 хлопців та 22 дівчата. Загальна кількість учнів склала 378 осіб. В перших двох числах вересня відбулися вступні екзамени а також повторні іспити для невстигаючих у попередньому році. Навчання розпочалося 5 вересня 1913 року і тривало безперервно до кінця навчального року. Річні іспити розпочалися 12 червня 1914 року і разом з екзаменами для екстернів тривали до 30 червня. А яким був склад учнів? Тоді національність прямо не вказували, враховували лише конфесійну приналежність. Найбільше в школі вчилося дітей євреїв (120), угорців тобто римо-католиків, протестантів, а також євангелістів було 107 чоловік, русинів (греко-католиків – 48 чоловік. З самого міста Севлюша вчилося 164 особи. По соціальному складу батьків це була досить заможна частина населення, яка мала можливість витрачати досить значні кошти на навчання своїх дітей. Судіть самі 13 батьків були землевласниками та орендаторами, 41 – самостійними ремісниками, 44 – самостійними торговельними працівниками, 48 – залізничниками, 32 – державними пенсіонерами, 7 – інтелігентами. Поряд з навчанням велике значення в горожанці надавалося релігійному вихованню. Крім обов’язкових уроків теології, які проводили доктор Пал Загораї, римо-католицький священник, Євмен Сабов, греко-католицький священник, декан Ференц Бікі, реформатський священник, та Моріц Кац ізраїльтянський вчитель релігії, діти в супроводі вчителів щонеділі і в релігійні свята відвідували богослужіння, на яких  сповідалися, причащалися і виконували інші набожності. Щоденно учні перед навчанням і після його закінчення молилися. Велику роль в навчальному процесі відігравали екскурсії. Діти в той час навчалися не по Інтернету, а безпосередньо на природі, збираючи рослини для гербарію, жуків і комарів для колекції, каміння і інші мінерали для збірок. Ще одна організація при школі, яка допомагала здійснювати учбовий процес – кураторія. Очолював кураторію барон Жігмонд Перені, його заступником був доктор Пал Зорої, римо-католицький священник, нотар (секретар) Шандор Керекеш – директор школи, члени – Ігнац Сейднігцер, ревізор на пенсії, Євмен Сабов, декан, священник  греко-католицької громади, доктор Янош Варга, головний нотаріус Угочанської жупи, Єне Товт, голова сирітської седрії, Шандор Уйгеї Виткої, керівник притисянського району, доктор Калман Нодь, головний лікар райлікарні, Ференц Бікі, реформатськтй священник, Бейла Ларонц, механічний радник, Еммануїл Гутман, голова кредитної спілки, Імре Чіч головний фармацевт та Карой Ладані головний суддя міста. Ось таким  авторитетним був склад цієї організації.  В 1913-1914 навчальному році навчально-дослідницька  база складалась з 2 теплиць, однієї оранжереї, одного підвалу, одного складу і однієї комори для зберігання інструментів. Для поливу зеленини були на території саду й городу дві ручні помпи та один звичайний колодязь. Учні горожанської школи під час навчального року брали участь у вирощуванні городини. Крім того, дівчата, кожна окремо отримали грядки, в яких  із шкільного насіння і розсади садили і сіяли і потім відповідно доглядали. Весь урожай залишався у розпорядженні дітей..В Угочанському комітаті надзвичайно великим був авторитет горожанки, адже це був до відкриття торговельної та металообробної шкіл, самий високий за рівнем навчальний заклад. Так, в 1927-1928 навчальному році в горожанці вчилися, доїжджаючи із Королева – 82 учні, з Веряці – 14, із Чорнотисова – 18, з Чорної Гори – 5, з Фанчикова – 14, з Вілока – 2, із Егреша (Олешника) – 13, Чорного Потока – 4 учні. Більше того з Ардовця (Підвиноградова) до горожанки ходили пішки 12 дітей, з Тросника – 2, Дротинців – 5.  Що давала учням горожанська школа?  Покажемо це на тому, які можливості відкривалися перед випускником 4-го класу горожанської хлоп’ячої школи. Він міг поступати в семикласну горожанську школу в м. Орошгазо в п’ятий клас без іспитів. Здавши вступні екзамени з латині, в заклади, що готували вчителів, в цісарську і королівську військову юнкерські школи, в угорську королівську військових пажів, в державні середні промислові училища, в креслярську та будівельні школи, у вищу торговельну школу. А після закінчення 6-го класу горожанки можна було вибирати наступний життєвий шлях: в учительську школу на 3 курс, здавши академрізницю за 1і 2 курс, у Фіумську військово-морську академію ,здавши академрізницю за 1-ий курс. Згідно міністерських вказівок можна було влаштуватися на роботу в державні установи практикантами на залізниці, на службу в поштових і телеграфних установах, в заклади статистики, митницю, споживчі, податкові, грошові установи, в установи по вирощуванню і продажу тютюну, соляні установи та обласні помічні та обслуговуючі посади. Вони також могли розраховувати на посади в промислових, торговельних, страхових організаціях та в банках.Дівчата, що успішно закінчили 4 клас горожанки могли поступити у вищу дівочу школу в 5 клас при умові здачі вступних іспитів з французької мови. Для них було відкрито доступ в заклади підготовки вихователів в дошкільних закладах та вчителів для народних початкових шкіл при умові, що вони матимуть 14 років.До речі хлопці також могли вчитися в учительських семінаріях, але віковий критерій починався з 19 років. Як видно з вищенаведеного горожанка відкривала широкі можливості для працевлаштування і здійснення успішної кар’єри.