Російські богослови та спеціалісти з церковного права визнають беззаперечне право на створення незалежної Української церкви

Російські богослови та спеціалісти з церковного права визнають  беззаперечне право на створення незалежної Української церкви

Право на створення незалежної Української помісної православної церкви, проти якого зараз яро виступає РПЦ та вся кремлівська агентура в її рядах, ще в 1948 році було обґрунтоване відомим російським богословом - каноністом Російської православної церкви, істориком та фахівцем з церковного права професором Троїцьким Сергієм Володимировичем в науковій статті «О церковной автокефалии», яку було надруковано в журналі Московської патріархії №7 за липень 1948 року (електронна версія вказаного трактату)

Зокрема, професор С.Троїцький зазначає, що загалом у світі Православна церква поділена на самостійні т.зв. автокефальні церкви, якою фактично є і РПЦ, а  друге правило Вселенського Собора, який сформував православне вчення про єдину церкву – забороняє всім помісним церквам поширювати свою юрисдикцію за свої кордони та підпорядковувати собі інші помісні церкви. У свою чергу, цим правилом – на Вселенських єпископів покладається завдання запобігати подібній експансії: «…да не вкрадывается, под видом священнодействия, власть мирская…» (в нашому випадку прикладом такого поширення церковного впливу в порушення вказаних правил є поширення юрисдикції РПЦ над Українською православною церквою внаслідок приєднання у 1686 році Київської митрополії Константинопольського патріархату до Московського патріархату).

Далі, професор Троїцький у своєму трактаті наголошує, що автокефальна церква має вищу суверенну владу, і заснувати автокефальну церкву може тільки єпископат Вселенської церкви спільно з єпископатом автокефальної церкви. За цим принципом Константинопольською церквою були проголошені Російська (1589р.), Болгарська (1932, 1934, 1946 рр.), Сербська (1218, 1879рр.), Елладська (1850р.), Румунська (1885р.), Албанська (1938р.) церкви.

Зараз в Україні ми і є свідками такого канонічного процесу зі створення Української помісної православної церкви та наданням їй Вселенським патріархатом відповідного права - Томосу.

С.Троїцький зазначає, що підпорядкування місцевої церкви церковній владі, що знаходиться на території іншої країни, загрожує використанням цієї залежності в політичних цілях (зараз яскравим прикладом такого зрощення релігійної та світської влади якраз є РПЦ, яка використовує церковні інституції для пливу на процеси в Україні). Серед основних мотивів до отримання церковної самостійності, науковець називає національну приналежність, а також волю державної влади, що і повинен враховувати Вселенський єпископат при наданні церковної незалежності. 

У свою чергу, богослов, опираючись на історичні джерела, напряму зазначає на не канонічному шляху отримання автокефалії Російською православною церквою, яка заснована в 10 столітті і фактично походить від Києва. На момент створення РПЦ не мала власного єпископату та митрополита, а фактичну самостійність вона отримала тільки в 1448 році. С.Троїцький процес вибору єпископами митрополита РПЦ та його висвячення без отримання згоди Константинопольської церкви називає самочинним проголошенням автокефалії Російської церкви. Науковцем-богословом висловлюється сумнів в тому, що перший митрополит РПЦ Іона був канонічним та мав відповідне погодження Константинопольської церкви-матері на свою діяльність.

Таким чином, сам російський богослов та російське офіційне церковне видання початку 20 століття однозначно та без подвійних толкувань підтверджує канонічність процесів, які зараз відбуваються в Україні із створення незалежної Української помісної православної церкви, і через які пройшли більшість нині діючих автокефальних православних церков.